Галагани в Києві: хто вони і де їх шукати

Галагани в київському побуті — це два різні шари пам’яті з одним прізвищем. Перший — козацько-старшинський рід Ґалаґанів, який у 1871 році відкрив у центрі міста Колегію Павла Ґалаґана. Другий — історична місцевість Ґалаґани між Берестейським проспектом і залізницею в Святошинському районі. Плутати їх не варто: назва збігається, походження — ні.

Це важливо зараз, бо топонім повернувся на таблички лише у 2016 році, а будівля колегії досі стоїть на розі вулиць Богдана Хмельницького і Терещенківської. Якщо ви живете на Нивках чи Святошині, прізвище у назві кварталу пояснює, звідки взявся «Станок». Якщо ходите центром — пояснює, чому в колишній гімназії сьогодні Національний музей літератури України.

Нижче — хронологія: звідки рід, що саме він зробив у Києві, які адреси перевіряти пішки і як не змішати дворянську колегію з хутором лісової охорони.

Звідки взялися Ґалаґани?

Послідовність тут не для «родоводу заради родоводу». Без дат легко приписати святошинському хутору палац у Сокиринцях, а колегії в центрі — завод АТЕК. Рід і місцевість ішли різними століттями і різними районами.

Рід Ґалаґанів — козацько-старшинський, згодом дворянський, відомий з другої половини XVII століття до кінця XIX. Родовід веде до козака Івана Ґалаґана з містечка Омельник на Полтавщині. Піднесення почалося з його сина Гната: полковник компанійців, потім Чигиринського і Прилуцького полків. У 1708–1709 роках він перейшов на бік Петра I і брав участь у зруйнуванні Запорозької Січі. За це дістав маєтності; Прилуцьким полком керував у 1714–1739 роках, помер 1748-го.

Наступний етап — закріплення статусу. Син Гната Григорій Гнатович (1716–1777) уже вчився в Київській академії, теж був прилуцьким полковником і володів тисячами залежних селян. Далі рід іде службами й землями Лівобережжя. Останній помітний чоловік у лінії — Григорій Павлович Ґалаґан: народився 15 (27) серпня 1819 року в Сокиринцях, помер там само 7 жовтня 1888 року. Громадський діяч, українофіл, учасник підготовки селянської реформи 1861 року, голова Південно-Західного відділу географічного товариства в Києві.

• XVII–початок XVIII століття: вихід із козацтва Омельника, військова кар’єра Гната.
• XVIII століття: полковництво в Прилуках, дворянство, великі маєтки на Полтавщині й Чернігівщині.
• 1819–1869: життя Григорія Павловича; зимами родина живе в Києві, влітку — в Сокиринцях.
• 1869: від тифу помирає єдиний син Павло, 16 років; чоловіча лінія роду обривається.
• 1871–1888: колегія в Києві як пам’ять про сина; після смерті Григорія маєтності переходять до дочки Марії (у шлюбі Комаровської).

Якщо викинути середні ланки, вийде казка про «київських магнатів, яким належав увесь Святошин». Так не було. Основні землі Ґалаґанів лежали біля Прилук і Сокиринців. Київ для них — зимова адреса, громадська робота і місце навчального закладу, не родовий хутір.

Як рід пов’язаний із Києвом?

Київський слід Ґалаґанів збирається за адресами, не за легендами. Спершу — житло в центрі. У 1856 році Григорій Павлович купив і перебудував будинок на розі Хрещатика і Прорізної (тоді Мартинівської) за проєктом архітектора І. Штрома. З осені до квітня родина зимувала тут; літо проводила в Сокиринцях, де 1853 року народився Павло.

Після смерті сина батько змінює програму життя. 4 серпня 1869 року він купує садибу на тодішній Кадетській (згодом Фундуклеївській, нині Богдана Хмельницького) у військового інженера Никифораки. Архітектор Олександр Шілле перебудовує головний корпус під закритий навчальний заклад. 4 березня 1871-го докуповують сусідню ділянку. 1 (13) жовтня 1871 року відкривається Колегія Павла Ґалаґана.

• Перевірте адресу: вул. Богдана Хмельницького, 11, ріг Терещенківської — головний корпус колегії.
• Поруч колись стояв будинок № 7: там мешкав сам засновник, потім директори; знесений під станцію метро.
• Будинок № 9 зберігся в іншому призначенні; навчальний процес ішов у комплексі з флігелями.
• Строк роботи закладу: від 1871-го до ліквідації приватних шкіл після 1917-го; наказом Наркомосу освіти УСРР від 15 червня 1920 року колегію перетворили на трудову школу.

Колегія була чотирирічною, за програмою — як старші класи гімназії, з інтернатом приблизно на 70 юнаків: близько 30 стипендіатів фонду Ґалаґана і решта за батьківський кошт. Засновник відписав на утримання доходи з маєтків у Полтавській і Чернігівській губерніях. Енциклопедія історії України фіксує кабінети, лабораторію, музичний клас, лікарню і бібліотеку на базі книгозбірні історика Миколи Маркевича та родинних зібрань. У 1885–1886 роках у цій бібліотеці працював Іван Франко; у травні 1886-го він вінчався з Ольгою Хоружинською в колегіальній церкві святих Петра і Павла.

Типова помилка — вважати колегію «звичайною гімназією імперії». Охранка називала її розсадником українства саме через склад викладачів і вихованців. Серед випускників — Агатангел Кримський. Якщо пропустите цей шар, будівля на Хмельницького, 11 виглядатиме просто як ще один класицистичний особняк біля університету.

Паралельно, далеко від Фундуклеївської, у 1836 році на узліссі Київського лісництва осідає хутір. Його закладають брати Іван, Мусій і Єгор (в інших списках — Петро) Ґалаґани, солдати лісової охорони, вихідці з Біличів, де досі є куток з тією ж назвою. Площа спочатку — кілька десятин серед лісу. Це вже інша гілка тієї самої назви, і її не можна автоматично «підшивати» до полковника Гната.

Де сьогодні шукати їх спадщину?

У 2026 році киянин перевіряє спадщину пішки і за табличками, не за гербовником. Центр і Святошин дають два різні маршрути.

У Шевченківському районі почніть з Національного музею літератури України (Богдана Хмельницького, 11). Музей відкрито для відвідувачів 2 липня 1986 року в колишньому головному корпусі колегії 1871 року, стилі пізнього класицизму. Двоярусна бібліотека червоного дерева збереглася; там окрема експозиція про сам заклад. Після пожежі 1976-го будинок відновили. Не шукайте «палац Ґалаґанів» у Сокиринцях як київський об’єкт: сокиринський ансамбль — Чернігівщина.

У Святошинському районі орієнтири інші.

• Місцевість Ґалаґани: між Берестейським проспектом, вулицями Дружківською, Авіаконструктора Петра Балабуєва і залізницею; найближче метро — «Нивки» і «Святошин».
• Вулиця Ґалаґанівська, близько 500 м, від проспекту до Чистяківської. Виникла в середині XX століття як Нова, у 1957-му стала Сватовською, у 1966-му — вулицею Омеляна Горбачова. Сучасну назву повернули розпорядженням Київського міського голови від 19 лютого 2016 року № 125/1 на честь місцевості, не окремо «на честь графа».
• З 1921–1923 років хутір у межах Києва. У 1891–1893 роках за проєктом Володимира Ніколаєва звели церкву святого Олександра Невського при Рубежівській колонії для неповнолітніх; храм знесли в середині 1930-х, остаточно — на початку 1936-го.
• У 1910-х з’являються підприємства, згодом завод «Червоний екскаватор» (АТЕК) і верстатозавод; саме звідси місцева назва «Станок».

Якщо пропустите розбіжність версій, намалюєте собі неіснуючу садибу Григорія Павловича біля Берестейського. Поширена думка виводить назву кварталу від поміщиків-Ґалаґанів. Краєзнавчі джерела по хутору 1836 року називають конкретних лісових охоронців із Біличів. Для мешканця району робоча формула така: табличка «Ґалаґанівська» — про місцевість; музей на Хмельницького — про рід і колегію.

Етапи накладаються. Поки в центрі в 1871-му відкривають колегію, на узліссі вже кілька десятиліть стоїть хутір. Поки в 1920-му закривають заклад, місцевість щойно вводять у міську межу, а за десять років її перекроюють заводи. Хто шукає «один Ґалаґан на всю карту», збивається з графіка: спочатку центр 1869–1871, потім Святошин 1836 / 1923 / 2016.

Джерела: Енциклопедія історії України; розпорядження Київського міського голови від 19.02.2016 № 125/1.

Часті запитання

Чому назва збереглася, якщо рід згас у XIX столітті?

Чоловіча лінія обірвалася 1869 року на Павлові. Ім’я втрималося через заклад у центрі й через хутір, який пізніше став кварталом. У 2016-му місто зняло радянську назву вулиці й повернуло топонім місцевості.

Які будівлі точно пов’язані з родом, а не лише з назвою?

Документовано — комплекс колегії на Богдана Хмельницького, 9–11 (сьомий номер знесено). Сокиринський палац до Києва не належить. Заводська зона на Ґалаґанах — уже історія хутора й радянської промисловості, не садиба Григорія Павловича.

Чи названа вулиця на честь мецената?

Ні. Офіційне обґрунтування 2016 року — місцевість Ґалаґани. Плутанина виникає через Прилуки, де вулиця Галаганівська справді пов’язана з Григорієм Павловичем як почесним громадянином міста.

Як це читати на карті свого району?

У Шевченківському дивіться корпус музею і сусідні номери колишнього інтернату. У Святошинському — межі між проспектом і колією, табличку Ґалаґанівської, місце знесеної церкви 1893 року і прохідні колишніх заводів. Це різні сюжети з одним прізвищем.

Навіщо це знати, якщо будинки вже мають інше призначення?

Щоб не приймати міську легенду за адресу. Знання відсікає хибні очікування: ніякого «палацу Ґалаґанів» біля метро «Нивки» немає, натомість у центрі стоїть працюючий музей у стінах школи, яку фінансував конкретний київський меценат.

Що це означає для вашого району

Якщо ваш будинок стоїть між Берестейським і залізницею, ви живете не «на землях полковника Гната», а на місці хутора 1836 року, колонії, церкви Ніколаєва і заводського селища. Назва кварталу — пам’ять про лісових охоронців і білицький куток, підкріплена рішенням 2016 року. Користуйтеся цим, коли пояснюєте гостям, чому табличка не про радянського партійця Горбачова.

Якщо ви в центрі, «галагани» для вас — це конкретний фасад на Хмельницького, 11, бібліотека колегії і маршрут до музею. Внесок роду в місто тут вимірюється не гектарами Святошина, а півстоліттям школи, з якої виходили українські науковці.

Правило просте: спочатку встановіть, про який шар ідеться — рід чи місцевість — і лише потім шукайте двері. Застереження чесне: версія про поміщицьке походження святошинської назви досі ходить у довідниках; вона не доведена актами на цей хутір. Не будуйте на ній екскурсію і не вимагайте від ЖЕК «садиби Ґалаґана» там, де стояли майстерні колонії й цехи верстатозаводу.